Оксана Лопоха

«Пульсація глибин» — це спроба намалювати те, що не має форми, але має ритм.

Тут тіло — траєкторія енергії: шлях, яким світло входить у матерію й повертається назад до джерела. Золота сфера нагорі — сама ідея первня, точка, з якої починається будь-яке відчуття. Від неї енергія стікає вниз, як подих, ущільнюючись у форму, набуваючи ваги, кольору, меж — аж до глибокого індиго в основі, де вона на мить завмирає, стиснута, перш ніж почати рух назад.

Обличчя із заплющеними очима в центрі — це стан. Це та точка в людині, де зовнішнє й внутрішнє перестають бути різним: погляд, звернений усередину, бачить більше, ніж погляд, звернений назовні.

Симетрія тут — спосіб мислення. Вона говорить про рівновагу як про постійне зважування — між напругою і відпусканням, між формою і розчиненням. Червоні розгалуження по краях — пам'ять про те, що будь-яка замкнена структура все одно проростає назовні, шукає з'єднання, не може залишитися остаточно окремою.

«Пульсація» — тому що глибина ніколи не буває нерухомою. Вона дихає: стискається до найгустішої, найтемнішої точки — і знову розкривається, віддаючи те, що в ній визріло.