Оксана Лопоха

Дві фігури зрощені в один потік лінії. Верхня постать тягнеться вгору, увінчана колом — короною чи німбом, зітканим із дрібних вузлів світла. Друга фігура, згорнута внизу, тримає рівновагу біля її основи: опора і продовження водночас.

Контур тут множиться, розгалужується, немов лінія шукає власне відлуння. Хвилі чорного тла підхоплюють цей ритм — фон перестає бути порожнечею і стає продовженням руху фігур, ще одним голосом у тому самому жесті.

Біле світиться на чорному з різкою, майже музичною точністю: кожен вигин — окрема нота, кожен перетин ліній — акорд.